Я чув, що Нерон — один із найжорстокіших переслідувачів ранніх християн. Але хто він взагалі такий? Чому він так їх ненавидів? І це правда, що він використовував людей як живі смолоскипи? Мені цікаво зрозуміти цю людину і ту епоху краще — бо вона дуже важлива для розуміння того, як виживала рання церква.
Є люди, імена яких стали символами. Нерон — один із них. Символ тиранії, жорстокості й того, як влада може перетворити людину на чудовисько.
Він народився в 37 році нашої ери і став п'ятим римським імператором у 16 років — після смерті свого прийомного батька Клавдія. Наймолодший імператор в історії династії. На початку його правління все виглядало непогано: поруч були мудрі радники — філософ Сенека і полководець Бурр, і перші роки Рим розвивався стабільно. Нерон любив мистецтво, співав, грав на музичних інструментах, брав участь у перегонах на колісницях — і навіть виграв змагання на Олімпійських іграх у Греції.
Але потім щось зламалося. Він почав усувати тих, хто заважав: вбив свого зведеного брата, власну матір, першу дружину. Влада, позбавлена будь-яких стримувань, перетворила його на людину, для якої не існувало меж.
У 64 році Рим охопила велика пожежа. Вогонь тривав шість днів і знищив більшість міста. До сьогодні невідомо, чи причетний до неї сам Нерон — але він точно знав, як відвести підозри від себе. Він звинуватив у підпалі християн. І розпочав проти них систематичні репресії.
Римський історик Тацит описав це так: людей загортали в шкури звірів і кидали на поталу собакам, розпинали на хрестах, а деяких обливали смолою і підпалювали — щоб вони горіли вночі в садах Нерона замість смолоскипів. Це не метафора. Це задокументована практика.
Саме під час правління Нерона були страчені Петро і Павло. Саме йому Павло апелював під час суду в Кесарії (Діян. 25:10-12) — бо як римський громадянин мав право на розгляд справи самим імператором. Та ж людина, що слухала апеляцію Павла, пізніше підписала його смертний вирок.
Варто зазначити й інший вимір: саме за Нерона було написано близько чотирнадцяти з двадцяти семи книг Нового Заповіту. Послання до Ефесян, Филип'ян, Колоссян, Филимона — усі написані Павлом під домашнім арештом у Римі, у тіні того самого режиму. Переслідування і народження Писання відбувалися одночасно.
Кінець Нерона виявився настільки ж хаотичним, як і все його правління. Сенат оголосив його ворогом народу, особиста охорона зрадила. У 68 році, у тридцять років, він утік із Риму і вкоротив собі віку — останній зі своєї династії.
Його ім'я залишилося в пам'яті людства передусім через те, що він зробив із беззахисними людьми, єдиною провиною яких була їхня віра.