Мене завжди цікавило: а хто взагалі вирішував, які книги включити до Біблії, а які — ні? Це ж величезна відповідальність. Може, якийсь один чоловік чи комітет просто взяв і вирішив, що підходить, а що ні? І чи могли вони помилитись або навмисно щось прибрати?
Це одне з найчастіших і найчесніших запитань про Біблію. І відповідь на нього набагато цікавіша, ніж просто "це вирішив якийсь собор".
Слово "канон" — саме так називають список книг, які увійшли до Біблії — означає буквально "міра" або "правило". Тобто це перелік текстів, визнаних богонатхненними. І ось що важливо: Біблія ніде не дає нам готового списку своїх власних книг. Тому людям довелось через живий і не завжди простий процес з'ясовувати, які тексти дійсно належать до цього зібрання.
Зі Старим Заповітом все склалось відносно без великих суперечок. Єврейські рабини і богослови впродовж століть розпізнавали книги, написані Божими пророками, і збирали їх разом. До 250 року нашої ери серед єврейських вчених було майже повне погодження щодо складу єврейського Писання. Єдине, що залишалось дискусійним — апокрифи, тексти, які багато хто вважав корисними і повчальними, але не рівноцінними основному Писанню.
З Новим Заповітом — цікавіша історія. Вже в перші десятиліття після воскресіння Ісуса окремі книги починали визнаватись авторитетними. Павло у своїх листах цитує Луку як Писання (1 Тимофія 5:18). Петро називає листи Павла Писанням (2 Петра 3:15-16). Тексти передавались між церквами і читались на зібраннях. Ранні отці церкви — Климент Римський, Полікарп, Ігнатій Антіохійський — згадують і визнають дедалі більше книг. Процес йшов поступово, органічно, протягом перших трьох-чотирьох століть.
Перший відомий список — Муратонський канон — з'явився приблизно у 170 році нашої ери і включав майже всі книги Нового Заповіту. Собори в Лаодикії (363 р.), Гіппоні (393 р.) і Карфагені (397 р.) офіційно підтвердили ті самі 27 книг, які і сьогодні складають Новий Заповіт.
На що спирались при відборі? Було кілька критеріїв. Чи написана книга апостолом або людиною, тісно пов'язаною з апостолами? Чи визнають її церкви в різних куточках світу? Чи узгоджується її вчення з тим, що вже відомо про Бога? Чи несе вона в собі духовну силу і моральну висоту, гідну Святого Духа?
Але ось принципова думка: церковні собори не створили канон — вони його визнали. Різниця суттєва. Книги не стали богонатхненними тому, що їх включили до списку. Вони були богонатхненними з моменту написання. Люди просто поступово прийшли до усвідомлення того, що Бог уже вирішив. Процес був людським, а отже — не ідеальним. Але віруючі переконані, що Бог, попри всю людську обмеженість, провів свою церкву до правильного результату.
Тому відповідь на питання "хто вирішив?" звучить так: Бог вирішив — а люди, через тривалий і уважний процес, це визнали.