Я прийшов до незнайомої церкви і під час служби оголосили причастя. Я не знав, чи маю право підійти — адже я не член цієї громади. В одних церквах, здається, пускають усіх, в інших — тільки "своїх". Як має бути насправді? І чи Біблія щось говорить про те, хто може причащатись?
Уявіть, що вас запросили на вечерю до друга. Ви сідаєте за стіл — і раптом господар оголошує, що їжа тільки для тих, хто живе в цьому будинку. Всі інші — просто дивляться. Виникає запитання: а навіщо тоді запрошували? Саме таке відчуття буває в людей, коли в церкві оголошують "закрите причастя".
Є три основні підходи до того, хто може причащатись. Відкрите причастя — для всіх, хто вірує в Христа, незалежно від того, членом якої саме церкви є людина. Закрите — лише для офіційних членів конкретної місцевої громади. І є щось середнє — "близьке" причастя, де допускаються члени інших церков тієї самої деномінації.
Які аргументи у прихильників закритого причастя? Щирі: вони хочуть переконатись, що до столу підходять справжні віруючі, а не хто попало. Посилаються на слова Павла про те, що їсти хліб "недостойно" — небезпечно (1 Коринтян 11:27). Тому, мовляв, треба контролювати доступ.
Але тут є серйозна проблема. По-перше, жодна церква не може реально знати, хто з її офіційних членів є справжнім віруючим, а хто просто числиться. Членство в церкві не рівнозначне вірі в серці. Закрите причастя захищає від чужих, але нічого не робить з формальними "своїми", які підходять без жодного усвідомлення.
По-друге, і це важливіше — Павло у 1 Коринтян 11:27 говорить про спосіб участі, а не про статус людини. Він не каже "негідна людина" — він каже "негідний спосіб". А що це за негідний спосіб? Далі в тексті він пояснює: коли одні об'їдаються, а інші голодні (вірш 21), коли багаті принижують бідних (вірш 22), коли панує егоїзм (вірш 33), коли стіл Господній сприймається як звичайна вечеря для набивання шлунку (вірш 34). Тобто проблема — не в тому, що чужа людина підійшла. Проблема — у байдужості, зарозумілості та відсутності любові всередині самої громади.
Біблійний принцип звучить так: причастя відкрите для всіх, хто народився знову через віру в Ісуса Христа і живе у спільності зі своїм Господом. Незалежно від того, в якій церкві ця людина є членом — чи взагалі без членства. Головне питання не "чи є в тебе членська картка цієї громади?", а "чи вірує ти в Того, чиє тіло і кров символізують цей хліб і ця чаша?"
Перед тим як підійти, кожна людина має сама дослідити своє серце (1 Коринтян 11:28). Ця відповідальність лежить не на пастора і не на охоронця при вході — вона лежить на самій людині. Причастя — це стіл Господній, а не стіл конкретної деномінації. І за нього запрошені всі Його.