Коли чую слово "грішник", одразу уявляю якогось злочинця або дуже погану людину. Але потім читаю, що "всі ми грішники" — і трохи дивуюся. Я ж не вбивав нікого. Це що, все одно означає, що я грішник? Хочу зрозуміти, що це слово насправді означає — і чому Біблія застосовує його до всіх підряд.
Уяви лучника на змаганнях. Він натягує тятиву, цілиться — і стріла летить мимо. Не важливо, наскільки мимо — на метр чи на міліметр. Результат однаковий: промах. Саме це слово лежить в основі грецького поняття "грішник" у Біблії — той, хто промахується. Не обов'язково монстр. Просто той, хто не потрапив туди, куди мав.
У повсякденному мовленні "грішник" звучить як вирок. Ніби це ярлик для особливо поганих людей — злочинців, брехунів, людей із поганою репутацією. Але Біблія використовує це слово інакше. Для неї грішник — це не моральна оцінка, а опис стану стосунків. Грішник — той, хто відокремлений від Бога. І в цьому сенсі Письмо говорить прямо: "Всі згрішили і позбавлені слави Божої" (Римляни 3:23). Не деякі. Не переважна більшість. Всі.
Це може здатися несправедливим. Але варто зрозуміти логіку. Бог — абсолютно досконалий. Між досконалістю і "майже досконалістю" — прірва така сама, як між "живий" і "майже живий". Будь-який відступ від Його стандарту — це промах. І якщо чесно подивитися всередину — на думки, мотиви, слова, рішення, прийняті з егоїзму чи байдужості — картина стає досить очевидною.
Цікаво, що Ісус у своєму часі кинув виклик саме тим, хто думав, що він до грішників не належить. Фарисеї чітко поділяли людей на "праведних" і "грішників" — і до других відносили митників, повій, чужинців, усіх, хто не дотримувався їхніх правил. А Ісус взяв і пішов вечеряти з ними. Сидів поруч, розмовляв, спілкувався. Фарисеї були обурені. А Він відповів просто: "Я прийшов не до здорових, а до хворих. Не праведних кликати, а грішників" (Марко 2:17).
Він не романтизував гріх і не говорив, що все нормально. Але Він бачив у грішниках не відкинутих — а тих, заради кого і прийшов. Це принципово змінює картину. Слово "грішник" у Біблії — не вирок без апеляції, а діагноз, після якого з'являється лікар.
Павло, який до своєї зустрічі з Христом переслідував і вбивав людей, пізніше написав про себе: "Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішників, з яких я — перший" (1 Тимофія 1:15). Він не виправдовувався і не применшував. Але він також знав, що саме ця точка — визнання себе грішником — є початком, а не кінцем.
Бог любить грішників. Він і послав Сина саме тому, що знав: самі ми з цим не впораємося.