Я дивився документальний фільм про клонування і задумався: а що про це думає Біблія? Технічно клонування вже можливе — принаймні для тварин. Якщо колись вдасться клонувати людину — чи це буде гріхом? Чи матиме клон душу? І взагалі — де межа між тим, що людина може робити з наукою, і тим, що їй робити не слід?
Овечка Доллі стала першим успішно клонованим ссавцем ще наприкінці дев'яностих. Відтоді питання клонування людини перестало бути суто фантастикою і перетворилось на реальну етичну проблему. Біблія, звісно, не має окремого розділу "про клонування" — але вона має принципи, які допомагають думати про такі речі.
Почнемо з того, що таке клонування технічно. Суть — взяти ДНК однієї живої істоти і "пересадити" її в яйцеклітину, з якої вже видалено власну ДНК. Якщо все спрацює, утвориться ембріон з ідентичним генетичним кодом донора. Але "якщо" тут ключове слово — на практиці більшість спроб закінчуються загибеллю ембріонів. А це вже не технічна деталь, а моральна проблема.
І ось тут Біблія говорить дуже конкретно. Псалом 139:13-16 описує, як Бог знав Давида особисто ще в утробі матері, "зіткав" його в таємному місці, і "всі дні" його були написані ще до народження. Ісая 49 каже, що Бог покликав пророка ще до того, як той народився. Іван Хреститель "зрадів у лоні матері" від присутності Марії (Лука 1:15). Усе це вказує на одне: Біблія вважає людину людиною вже від зачаття — від утворення ембріону. Якщо це так — то знищення кількох ембріонів "задля успішного досліду" — це не просто технічна невдача, а загибель людського життя.
Другий великий принцип: людина — не ресурс. Один з аргументів на користь клонування — медичний: можна виростити органи з власної ДНК для трансплантації, і тіло їх не відторгне. Звучить раціонально. Але якщо для цього потрібно "використати і викинути" людські ембріони — ми перетворюємо людське життя на витратний матеріал. А це прямо суперечить тому, що Біблія говорить про гідність людини, створеної за образом Бога (Буття 1:26-27).
Третє: людина — не Бог. Буття 1:28 дає людині відповідальність за землю — але відповідальність, а не абсолютну владу. Ми управителі, а не господарі. Рішення про цінність людського життя — не в нашій юрисдикції. Наука може дати можливість щось зробити — але "можна" не означає "треба" або "варто".
А що з душею клона? Якщо людину все-таки вдасться успішно клонувати — чи матиме вона душу? Відповідь, яку дає Біблія, доволі несподівана: схоже, так. Клонована людина — це все одно людина, зі своїм унікальним досвідом, особистістю і, найімовірніше, душею. Клон не буде "копією" в повному сенсі — так само, як однояйцеві близнюки при однаковій ДНК є різними людьми.
Але головне питання тут не про душу клона, а про шлях до нього. І цей шлях — через знищення інших людських ембріонів — є тим, з чим Біблія погодитись не може.