Мені цікаво ось що: якщо Ісус справді був Богом — він знав про це з самого народження? Або це прийшло поступово, з дорослішанням? Як взагалі немовля може знати, що воно є Богом? І якщо він справді ріс і вчився — чи не суперечить це ідеї, що він всезнаючий Бог? Хочу зрозуміти, як поєднується "дитинство і розвиток" з "вічним Богом".
Це одне з найцікавіших питань про Ісуса — і водночас одне з тих, на які Біблія відповідає лише частково. Але частина відповіді є, і вона досить захоплива.
Почнімо з того, що безсумнівно. Ісус як Бог Син існував від вічності — задовго до народження в Марії. Він сам казав: "Перш ніж Авраам народився, я є" (Іван 8:58). І молячись перед стратою, він звертався до Отця: "Прослав мене, Отче, тією славою, яку я мав у тебе перед існуванням світу" (Іван 17:5). Тобто з небесної перспективи — він знав завжди і все.
Але потім відбулось щось надзвичайне: він став немовлям. Справжнім немовлям, який не вмів говорити, ходити, тримати голову. І тут починається найцікавіше питання: а що відбувалось із його самосвідомістю в процесі дорослішання?
Біблія дає нам лише один конкретний епізод із дитинства Ісуса — і він дуже промовистий. Йому дванадцять років. Родина повертається з Єрусалима після Пасхи, і Ісус непомітно залишається позаду. Через день Марія і Йосип повертаються і знаходять його в храмі — він сидить серед вчителів, ставить питання, відповідає. Усі навколо вражені. Марія з докором питає: "Синку, чому ти так зробив з нами?" А він відповідає: "Навіщо ви мене шукали? Хіба не знали, що мені треба бути в домі Отця мого?" (Луки 2:49). Дванадцятирічна дитина вже знає: храм — це дім його Отця. І цей Отець — не Йосип.
Але одразу після цього євангеліст Лука каже щось, що на перший погляд здається суперечністю: "Ісус зростав у мудрості, і в зрості, і в ласці у Бога і людей" (Луки 2:52). Якщо він Бог — як він може "зростати в мудрості"? Невже Бог чогось не знає?
Відповідь у тому, що він добровільно прийняв обмеження людського досвіду. Він не перестав бути Богом — але обрав жити в рамках людського розвитку. Як дитина вчиться ходити — так він дозволив собі вчитись, рости, набувати знань через досвід. Це не слабкість — це свідомий вибір. Апостол Павло пише, що він "обезславив себе, прийнявши образ слуги" (Филип'ян 2:7) — тобто добровільно відмовився від використання деяких Божественних привілеїв.
Це схоже на те, як геніальний музикант міг би навмисно вчитись грати на скрипці з нуля — не тому що не знає музики, а тому що хоче зрозуміти, яково це — освоювати інструмент вперше. Ісус хотів знати людський досвід зсередини, а не лише з висоти Божества.
Коли саме прийшло повне усвідомлення — у момент зачаття, у день народження, поступово в дитинстві або в момент хрещення — Біблія не уточнює. Але те, що у дванадцять він вже знав про своє особливе покликання і стосунок з Отцем — це очевидно з того єдиного збереженого епізоду.
І є в цьому щось глибоко людське і одночасно дивовижне: Бог обрав пройти через дитинство. Через перші кроки, перші слова, перший день у школі. Не як спостерігач — а як справжня дитина, яка росте.