Мене завжди бентежило ось що: якщо Бог всезнаючий і знає наперед, хто піде до раю, а хто до пекла — навіщо взагалі створювати тих, хто приречений на пекло? Хіба це не жорстоко — дати людині існування тільки для того, щоб вона страждала вічно? Якщо Він справді любить усіх — чому не створює тільки тих, про кого знає, що вони оберуть добро?
Це питання зачіпає одну з найглибших тем — і тут важливо бути чесними про те, що ми знаємо, а що залишається за межами нашого розуміння.
Почнімо з ключового уточнення, яке часто губиться в цій розмові: Бог не відправляє нікого до пекла. Людина обирає це сама. Це не просто слова — це принципова різниця. Бог відкрив Себе через творіння (Римлян 1:20), через совість (Римлян 2:14-15) і врешті через Ісуса Христа. Він не приховував Себе і не обдурював. Він зробив усе можливе, щоб шлях до Нього був відкритий. Іван пише, що Бог послав Сина не щоб судити світ, а щоб світ через Нього спасся (Івана 3:17). Пекло — це не Боже рішення про людину. Це наслідок людського рішення відвернутись від Бога.
Тому питання трохи змінюється: «Навіщо давати людині існування, якщо Бог знає, що вона свободно обере відвернутись?» І тут ми підходимо до чогось важливого — до самої суті того, що означає свобода.
Бог не хотів роботів. Він хотів стосунків. А справжні стосунки можливі тільки там, де є справжній вибір. Якби Бог створював тільки тих, хто «гарантовано» обере добро — це не було б справжнім вибором. Це було б запрограмованою відповіддю. Любов, яку не можна не дати — це не любов. Це механіка.
Але тоді чи не жорстоко давати існування тому, хто, як Бог знає наперед, зробить вибір проти Нього? Тут треба бути обережними. Знання про майбутній вибір — не те саме, що примушування до нього. Якщо батьки знають, що їхня дитина може колись зробити погані рішення — це не означає, що їм не варто було її народжувати. Кожна людина отримує шанс. Кожна має доступ до свідчення про Бога. Кожна несе відповідальність за те, що з цим свідченням робить.
Павло писав про це з повагою до таємниці: «Ми знаємо, що Бог влаштовує все на добро тим, що люблять Його» (Римлян 8:28). І ще: «Він чинить все згідно з рішенням Своєї волі» (Єфесян 1:11). Ці слова — не пояснення, а визнання. Ми не маємо повної картини. Але ми знаємо, Хто її тримає.
Зрештою: Бог не є байдужим спостерігачем, який реєструє «приречених» і «врятованих». Він є Тим, Хто «бажає, щоб усі люди спаслися і дійшли до пізнання істини» (1 Тимофія 2:4). Не хотів би — не посилав би Сина. Двері відчинені. Вибір — за кожним.