Я чув, що постмодернізм заперечує абсолютну істину і каже, що реальність - це те, що кожен конструює для себе. І виявляється, є навіть терапевтичні підходи, побудовані на цій ідеї. Мені цікаво - чи є в постмодерній терапії щось корисне, або це повністю суперечить вірі? І що взагалі означає «наративна терапія» і подібні підходи?
Постмодернізм - це не просто філософія, яку вивчають в університеті. Він давно проник у культуру, мистецтво і - так - навіть у психотерапію. Базова ідея постмодернізму: немає об'єктивної реальності, яку можна пізнати незалежно від спостерігача. Реальність - це те, що ми конструюємо мовою, культурою, особистим досвідом. Звідси і відповідний підхід до терапії.
Постмодерний терапевт не вважає себе експертом, який знає, що з тобою не так. Навпаки - клієнт сам є «експертом» свого власного життя. Терапевт входить у простір клієнта, слухає його «історію» і допомагає її переосмислити. Якщо людина розповідає себе як вічну жертву обставин - може, варто спробувати інший наратив? Так звана «наративна терапія» саме на цьому і будується: знайди іншу версію своєї історії, в якій ти - не пасивний об'єкт, а активний суб'єкт.
Є ще «розв'язально-орієнтована» терапія, яка замість копирсання в проблемах фокусується на рішеннях. Не «що в тебе не так», а «коли тобі вдавалось краще і що тоді було інакше?»
Що в цьому перегукується з Біблією? Більше, ніж здається на перший погляд.
Ідея переосмислення своєї «історії» - дуже біблійна, якщо зробити один важливий крок: переосмислити її не згідно зі своїм суб'єктивним баченням, а з Божої точки зору. Павло закликає дякувати в усьому (1 Солунян 5:18) - а це означає навчитись бачити у своєму житті руку Бога навіть там, де ти бачив лише збитки. Книга Йова - це ціла «наративна терапія» з Богом у ролі терапевта, який допомагає Йову переосмислити свій досвід страждання. І Яків у Новому Завіті каже: «що дивляться в дзеркало і зразу забувають, які вони» (Яків 1:23-24) - тобто бачення себе і дія на основі цього бачення нерозривні.
Фокус на рішеннях, а не на зациклюванні в проблемах - теж не чужий для Писання. Яків говорить, що «віра без діл мертва» (Яків 2:26). Бог не закликає нас безкінечно аналізувати свій біль - Він закликає рухатись.
Але тут і починається головна проблема постмодерної терапії, яку не можна обійти.
Якщо немає об'єктивної істини, то немає і гріха. Немає і норми. Клієнт сам вирішує, що для нього «корисно». Постмодерний терапевт теоретично не може сказати клієнту, що його вибір - неправильний. Сам приклад, який наводять дослідники: якби серійний вбивця вважав свої дії «корисними для себе» - постмодерна позиція не дає підстав заперечити. Це не перебільшення - це логічний наслідок відмови від абсолютної істини.
Для людини з вірою тут все гранично ясно. Ісус сказав: «Пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Іван 8:32). Не «ваша версія правди» - а Правда. Ми сидимо в кабінеті психолога не тому, що обрали «неправильний наратив». Ми там тому, що живемо у зламаному гріхом світі - і потребуємо не нову версію своєї історії, а справжнього Спасителя.